 |  |  |
Щиро вітаю Вас із 70 – літнім ювілеєм.
Бажаю здоров’я Вам, життєвої наснаги, невичерпної енергії та впевненості у завтрашньому дні.
Нехай Ваше життя завжди буде багатогранним і плідним, а самовіддана праця на користь людям стане вагомим внеском у справу розбудови України
та рідного краю.
| З глибокою повагою
голова Хмельницької обласної державної адміністрації |  | В. Ядуха |
Прийміть щиросердечні вітання з 70-річчям від дня народження!
Ваш професіоналізм, багаторічна послідовна та наполеглива праця здійснили вагомий внесок у розвиток нашого університету, забезпечили повагу серед колег. Ми пишаємося тим, що нам випала можливість працювати з Вами і досягати разом професійних висот.
Нехай доля шле Вам добро і щастя, міцне здоров’я та достаток, а віра, надія та любов будуть вірними супутни-ками на Вашому життєвому шляху. Нехай тепло і затишок родинної оселі надійно захищає Вас від негараздів, а в майбутньому на Вас чекає ще багато наповнених корис-ними справами і земними радощами років. Живіть довго, в щасті, благополуччі та при доброму здоров’ї!
| З глибокою повагою
ректор Хмельницького університету управління та права |  | О. Омельчук |
Керівництво та особовий склад експертної служби області, я особисто від усієї душі щиро вітаємо Вас із ювілеєм
70 – річчя від Дня народження!
У суспільстві Ви відомі як професіонал, людина компетентна, вольова і доброзичлива, яка користується авторитетом і повагою. За Вашими плечима багатолітній досвід і визнання, заслужене у широкому колі громадськості та колег по службі.
Від щирого серця бажаємо Вам минати життєві негаразди, а у майбутньому зустрічатися лише із земними радощами. Зичимо Вам невпинного руху вперед, успішного здійснення всіх планів та задумів. Бажаємо міцного здоров’я, щастя, благополуччя, подальших успіхів у будь – яких починаннях, задоволення від щоденних справ, сміливих планів та сподівань.
Нехай доля і надалі збагачує Вас життєвою мудрістю, енергією, натхненням, та радістю сьогодення.
| З повагою,
за дорученням колективу начальник НДЕКЦ при УМВС України в Хмельницькій області |
 | В.І. Дуда |
«ЖИТЕЙСЬКЕ МОРЕ» ВІКТОРА КОЛГАНА
В кожному навчальному закладі є свої традиції, свої легенди. Така легенда і на юридичному факультеті Хмель-ницького університету управління та права – це Віктор Павлович Колган. Його ім’я викликає в студентів цілу гаму почуттів: повагу, страх, захоплення…
Цей сивий чоловік невисокого зросту суворої зовніш-ності своїм «рентгенівським» поглядом ніби бачить тебе наскрізь. Від нього не заховається підлість, боягузливість, брехня. За зовнішньою стриманістю не кожний відчує батьківську турботу про студента і прагнення виховати Людину – чесну, віддану справі, відповідальну за себе, своїх близьких, за свою Батьків-щину, служінню якій від-давав і віддає свої сили, енергію, своє життя Віктор Павло-вич.
Народився Віктор Павлович 9 липня 1941 року в селі Стрільцівка Міловського району Луганської області. Він не любить говорити про своє дитинство. Його та молодшого брата виростила бабуся. Закінчивши 8 класів Калмиківської неповної середньої школи, рік працював, а потім продовжив навчання в Новострільцівській середній школі. Відчайдушний, сміливий хлопець зазнав голоду, злиднів. Він не відзначався зразковою поведінкою і дуже часто балансував на межі закону, як багато інших підлітків, чиє дитинство опалила і чиї долі поламала війна. Але була у нього мрія і нестримне бажання навчатися в морехідній школі.
Щоб вступити до «мореходки», потрібно було одне – міцне здоров’я. Жорсткі випробування з фізичної підго-товки та витривалості недаремно стали вступними іспита-ми, адже море шанує сильних.
В 1959 році Віктор Павлович стає курсантом море-хідної школи міста Жданова, нині Маріуполя Донецької
області. Один рік навчання в омріяному навчальному зак-ладі – і молодий матрос 1 класу працює на судні «Нарин», що переправляє вантаж маршрутом «Севастополь – Балак-лава». Згодом Віктор Павлович – котельний машиніст та механік на торгових суднах Азовського управління Чорно-морського державного морського пароплавства. Одночас-но продовжує заочне навчання у Ростовському морехідно-му училищі ім. Сєдова.
Особливі спогади залишилися про роботу на аварійно-рятувальному буксирі «Мінгрелець», який з пор-ту виходив у море під час шторму на сигнал «SOS». Під час однієї операції, рятуючи французьке торговельне судно з тоннами пшениці, машиніст Віктор Колган опинився за бортом. Довге перебування у холодній воді (а був тоді листопад) стало причиною важкого запалення легенів. Тривале лікування – і Віктор Павлович знову виходить у море: працює на судах «Мала земля» та «Академік Вернадський».
Знову безмежний простір, сила стихії проти сили духу людини… Тільки море, небо і місячна доріжка… Це відчуття свободи залишилося в душі Віктора Павловича назавжди.
Звільнившись за станом здоров’я, Віктор Павлович працює на Маріупольському металургійному комбінаті імені Ілліча в ремонтно-монтажному цеху монтажником-зварювальником. Уявити собі складність, небезпечність і романтику цієї роботи можна, переглянувши кінофільм «Высота».
Віктор Павлович був секретарем комсомольської ор-ганізації комбінату. Прямолінійний, завзятий, наполег-ливий – його не можна було не помітити. У 1963 році мо-лодий чоловік отримує пропозицію навчатися і направ-лення Донецького обласного комітету комсомолу в До-
нецьку середню спеціалізовану школу міліції, яку закінчує у 1965 році і починає працювати в Маріупольському місь-кому управлінні внутрішніх справ. Будучи позаштатним завідувачем кабінету криміналістики, він остаточно вирі-шує пов’язати свою долю саме з професією експерта-кри-міналіста. Працюючи на посадах експерта, старшого екс-перта, заочно закінчив у 1972 році Київську вищу школу МВС СРСР.
У 1980 році з посади начальника експертно-кримі-налістичного відділу (ЕКВ) УВС міста Маріуполя мініс-терством внутрішніх справ УРСР був відряджений в УВС Хмельницької області.
4 грудня 1981 року на підставі наказу МВС УРСР в УВС Хмельницької області у зв’язку зі змінами штатів і розділенням оперативно-технічного відділу УВС на екс-пертно-криміналістичний і відділ зв’язку, створений екс-пертно-криміналістичний відділ з штатною чисельністю 7 чоловік. Першим начальником цього підрозділу був під-полковник Колган Віктор Павлович. Поступово збільшу-валась штатна чисельність підрозділу, добиралися спеціа-лісти – експерти з різних напрямів службової діяльності для ефективного забезпечення розслідування та розкриття злочинів, поступово підвищувалась їхня майстерність, накопичувався досвід, удосконалювалась матеріально-тех-нічна база.
Під час керівництва Віктора Павловича в ЕКВ УВС Хмельницької області започаткована і впроваджена в життя нова напівавтоматизована система дактилоскопіч-ного пошуку «Слід». Поділитися напрацюваннями та запо-зичити досвід у цьому напрямку роботи до хмельничан приїжджали фахівці з інших регіонів колишнього Радян-ського Союзу.
З теплотою, вдячністю та любов’ю про Віктора Пав-
ловича згадує його наступник - начальник науково-дослід-
ного експертно-криміналістичного центру (НДЕКЦ) УВС Хмельницької області Дуда Віктор Іванович, який після Волгоградської Вищої слідчої школи в 1984 році був направлений до Дунаєвецького районного відділу міліції на посаду експерта-криміналіста. Віктор Павлович побачив у ньому висококласного спеціаліста і чудову людину, тому в 1987 році сприяв переведенню в Хмельницький ЕКВ УМВС. Віктор Павлович запам’ятався колегам вимог-ливим до себе й до інших, надзвичайно відповідальним. Вимагаючи бездоганного виконання службових обов’язків, він розумів сімейні та побутові проблеми своїх підлеглих і завжди був готовий прийти на допомогу. Вражала його витривалість і працездатність. Його робочий день не обме-жувався часовими рамками, бо частими були виїзди на місця подій в райони, декілька діб поспіль без сну і відпо-чинку. Всі знали, що присутність Колгана гарантує швидке розкриття злочину. У нього не було нерозкритих справ. На місці події він, незважаючи на високу посаду і офіцерський чин, ставав навколішки поруч з молодими лейтенантами, і, засукавши рукави, працював, шукаючи сліди злочину або рятуючи чиєсь життя. Колеги жартували, мовляв, Віктору Павловичу потрібно пошити наколінники, щоб зручніше було працювати. Сам він мав надзвичайне почуття гумору, яке допомагало колективу в суворих буднях.
Працівники НДЕКЦ згадують Віктора Павловича як гарного господаря, людину слова і честі.
У 1992 році на долю Віктора Павловича випало важке випробування. Він постраждав під час виконання службових обов’язків. Близько двох років боровся за своє життя, за можливість ходити, за право працювати далі. Доля подарувала йому життя, але він більше не міг займатися улюбленою справою. В 1995 році Віктор Пав-
лович був звільнений з ОВС на пенсію та у відставку. Ще
довгий час його колеги запрошували на місце події та отримували кваліфіковану допомогу. Полковник Віктор Колган був, як завжди, у строю. За сумлінне виконання службових обов’язків Віктор Павлович неодноразово був відзначений державними та відомчими нагородами.
У 1995 році Василь Климович Андрушко, спів-директор молодого, нещодавно створеного Хмельницького інституту регіонального управління та права, нині універ-ситету, запросив Віктора Павловича на роботу. Правовий вищий навчальний заклад не міг функціонувати без кримінально-правової спеціалізації. Віктор Павлович був одним із кращих експертів-криміналістів Радянського Союзу, але розпочати викладацьку діяльність погодився не одразу. Все спочатку, з нуля: навчальні плани, обладнання кабінету криміналістики, фотолабораторія, усвідомлення того, що ти – ВЧИТЕЛЬ… що перед тобою сотні юнаків і дівчат, яким так хотілося передати свій досвід, навчити захищати себе і своїх близьких… Сотні юнаків і дівчат, для яких «Колган» - це прізвище Вчителя з великої літери і назва його предмета.
Чим живе зараз ця дивовижна людина? На що спо-дівається? У що вірить? Чи не зламало його життя?
Він – справжній чоловік: відповідальний, сміливий, чесний, турботливий.
Вірить у справедливість і в людську гідність, зали-шаючись вірним своїм життєвим принципам.
Він не розуміє, як можна, посміхаючись в очі, вда-рити у спину; не виконати справу, яку розпочав; як можна зрадити дружбі і Батьківщині, яка завжди залишається Батьківщиною – холодною і лагідною, суворою і рідною, попри всі владні експерименти…
Віктор Павлович Колган – Людина у повному розу-
мінні цього слова. Його можна любити або не любити,
його можна не розуміти, але він заслуговує на велику по-
вагу і шану. Його почуття, як і всі таємниці його життя, зберігаються в глибині великої душі, наче на дні моря, омріяного, безмежного, що загартовує і дає відчуття свобо-ди…
Наталія Тітова
