Свято для дітей!
15-16 грудня на вулиці стояли погожі сонячні дні. По небу пропливали одинокі хмаринки і за вікном швидкої „газельки”, що мчала по особливому маршруту Хмельницький-Вовковинці-Головчинці.
Пейзаж змінювався так швидко, що скоро старий добрий дядечко Хмельницький, залишився далеко по заду. Але це була не звичайна прогулянка за місто, студенти Хмельницького університету управління та права вирушили до Деражнянського та Летичівського району з благородною ціллю-відвідати Вовковинецький та Головчинецький будинки-інтернати, адже не за горами новорічні та різдвяні свята, а малечі, особливо обділеній долею, так хочеться трішки щастя. Ось таку казку і привезли студенти маленьким вихованцям дитячих будинків. Звичайно ж своїми силами вони мало щоб могли зробити для сиріт, адже і бажання(а воно в них було, ще й неабияке адже ініціатива йшла від профспілки студентів та студентської ради). Ось так, заручившись підтримкою свого ректора Олуйка Віталія Миколайовича, поставили перед собою конкретну ціль-допомогти дітям, але в нашому світі нажаль, всі наші бажання , впираються у фінансову незабезпеченість(тобто по народному-в гроші). Проте, як кажуть „Світ не без добрих людей”, особливо, якщо вирішується питання дітей-сиріт. Незабаром знайшлися і спонсори: Хмельницька обласна філія ЗАТ „Київстар” та Хмельницька обласна філія АКБ „Приватбанк”, що радо зголосилися виділити кошти на подарунки дітям. Але і цього виявилося замало студентам, і „заворушившись” університет як мурашник, знайшлися і дитячі речі і матеріальні вклади у благородну справу, адже копійка до копійки.... „потрусили” і студентський гуртожиток-молодь з радістю розлучалися з улюбленими іграшками з дитинства з надією, що можливо ці іграшки хоч якось скрасять нелегке сирітське дитинство. Неможливо не згадати людей без допомоги, який довелося студентам не легко, це: Денщик Олексій Іванович, методист ІІІ курсу юридичного факультету, Недзельська Вікторія Михайлівна - методист І курсу факультету управління та економіки, кандидат історичних наук Стеньгач Надія Олександрівна. Ось так „озброївшись до зубів” одягом, іграшками, солодощами, канцелярськими товарами і вирушили студенти до діток. Спочатку було трішки боязко, адже ніхто не знав, як сприйматимуть їх діти, чи відбудеться контакт, адже подарунки-подарунками, але хотілося подарувати дітям щось більше-увагу і тепло. Проте сумніви скоро розвіялися, і діти хоч і не одразу, проте все ж почали розповідати про своє життя, мрії, захоплення. Виявилося, що майже всі вони гарно співають, малюють, замаються спортом, дівчатка вишивають, серед них багато поетів і найголовніше, усі вони мають перед собою якусь певну мету у житті. І дай Бог, щоб вони її досягали. З наймолодшими було найважче, адже їм особливо потрібна увага і любов, але найбільшою винагородою для мене стала маленька дівчинка, яка підійшла, тихо взяла мене за руку і запитала: „А ви приїдете до нас знову”? Здається в середині все перевернулося і здається забула про все на світі, бачила тільки ці маленькі оченятка, які світилися щастям і хай не надовго, але ми подарували їм радість, вони сміялися, а ми... ми у душі плакали. За що, за що їм таке? Як можна залишити цих крихіток, вони ж нічого поганого не зробили у цьому світі, а світ безжально прирік їх на самотність. Звичайно ж не мені судити, є різні ситуації, про те більшість з цих дітей-безжально покинуті батьками, бо виявились зайвими у їх житті. Як це зайвими? Зайвою не може бути жива людина!
Додому їхали втомленими, з радістю і водночас печаллю, раділи-бо подарували свято, сумували-бо ми поїхали, а вони залишилися там, і нічого не змінилося, свято тривало кілька годин, а вони залишилися там ким і були-сиротами. І так захотілося додому, обійняти батьків, і вже всі проблеми здавалися такими безглуздими, адже у нас є все і це потрібно цінувати, адже ніщо не вічне. Проте одне знаю твердо-своїх дітей не покину ніколи, надіюсь як і більшість із нас. Ця поїздка стала корисною не тільки для дітей, вона стала уроком усім нам, наш світогляд змінився, змінилися і ми самі. А очі маленької дівчинки, назавжди залишаться у моїй пам’яті.
Кушнір Діна
студентка ІІІ курсу факультету управління та економіки
> | > |  |
