День місцевого самоврядування
Щорічно 7 грудня відзначається професійне свято – День місцевого самоврядування.
Це державне свято доби незалежності України. Саме 7 грудня 1990 року було ухвалено закон “Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", на відзначення якого Президент України 25 листопада 2000 р. підписав Указ № 1250/2000 «Про День місцевого самоврядування». Як зазначено в документі: «Враховуючи велике значення місцевого самоврядування для розвитку народовладдя, демократизації суспільних відносин та зміцнення української державності». Ось так у календарі з’явилося ще одне свято, до якого Хмельницький університет управління та права має безпосереднє відношення. Адже 22 жовтня 2008 року в Хмельницькому університеті управління та права відбувся перший випуск магістрів магістратури напряму Державне управління за спеціальністю Державна служба спеціалізації «Територіальне управління та місцеве самоврядування».
А тому хочеться привітати ректорат, професорсько-викладацький склад та студентів із професійним святом. Побажати всім міцного здоров’я, наснаги, витримки, оптимізму. Хай ніколи вас не покидає Віра, Надія, Любов, а ваша професійність та досвід сприяють розбудові та розвитку нашої держави!
Звичайно, що місцеве самоврядування для хмельничан асоціюється в першу чергу із міськвиконкомом. А тому хочеться згадати, що двічі цей орган очолювали випускники Хмельницького університету управління та права - Чекман Михайло Костянтинович (1990-2002 рр.) та Приступа Микола Іванович (2002-2006 рр.).
Цікаво, що Федеральний департамент поштової служби Франції за підтримки родини екс-прем’єр-міністра П’єра Береговуа та Асоціації «Нормандія – Україна», випустив поштову марку під назвою "Михайло Чекман", на якій зображений перший мер міста Хмельницького. Щорічно цей департамент випускає від 3 до 5 марок, на яких зображуються видатні постаті. З них 3 – французи, інші – іноземці. М. Чекман став першим політичним та громадським діячем сучасної України, що удостоївся такої високої честі у далекій Франції, хоч і посмертно. Таким чином уряд Франції оцінив вклад Чекмана в налагодження партнерських відношень між Україною та Францією.
Вперше Михайло Костянтинович разом із Хмельницькою делегацією відвідав Францію у 2000 р. в рамках міжнародної програми Асоціації "Нормандія-Україна". Під час візиту було підписано низку угод про співробітництво, але реалізації багатьох намічених проектів завадила трагічна загибель Михайла Костянтиновича.
Президент Асоціації «Нормандія — Україна» Гі Дюпон передав місту поштову марку із зображенням Михайла Чекмана, а сесія Хмельницької міської ради постановила передати подарунок для довічного зберігання в загальноосвітню школу № 13 імені Михайла Чекмана.
Цікаво знати, що…
На поч. XVIII ст. канцелярським службовцям не була встановлена платня, але було надане право одержання АКЦИДЕНЦІЇ - подяки прохача в установі чиновникові, відповідальному за його справу. Іншими словами: добровільних дарунків чолобитників. Передбачалося, що таким чином прискориться вирішення справ через зацікавленість канцеляристів у їх кількості. В 1760-х роках акциденції були заборонені й розглядалися як хабарі.
Сьогодні важко уявити управлінця без телефону, мобільного зв’язку, Інтернету, машини чи навіть літака. А от раніше існувало поняття АЛЮР ТРИ ХРЕСТИ, тобто надшвидке виконання якого-небудь доручення. Назва походить від звичаю позначати хрестами на пакетах з повідомленнями швидкість доставки на коні: один хрест — звичайна швидкість в 8-10 км/год., два — до 12 км/год., три — максимальна.
З історії благоустрою Проскурова (нині Хмельницького)…
…В кінці ХІХ ст. Думою обговорювалося питання «Про заборону випускати худобу на вулиці міста». Цікаво, що постанови по цьому питанню так прийнято і не було, а як зазначалося в протоколі: «Скот никому не мешает, а свиньи даже пользу приносят, поедая всякого рода отбросы и посему являются санитарами города».
…На початку ХХ ст. Проскурів «зганьбився» на всю імперію. Справа в тому, що у 1901 р. була надрукована стаття анонімного автора у «Киевском слове», в якій розповідалося про жахливий антисанітарний стан міста. «Антисанітарний стан цього міста, за винятком 3-4-х вулиць, де проїжджає начальство, не піддається опису. Ряд вулиць і провулків від берегів Бугу до Купецької (нині Подільської) цілий рік являють собою суцільну клоаку, з якої розповсюджується страшенний сморід. Будинки розташовані хаотично і біля кожного з них, як злоякісні нарости, туляться потворні прибудови. Завдяки цьому, вся частина міста майже зовсім позбавлена вулиць. Замість них — тільки різні за формою проміжки, які використовуються як звалища гною, відходів та нечистот. Під час дощу все це сміття стікає у Буг, звідки місцеве населення бере питну воду…». І так далі. Та навіть після такої статті гласні міської Думи (після довгих дебатів) так і не прийняли активних дій. Справу, як то кажуть, відложили у «довгий ящик». Але… В 1904 р. в столичній газеті «Петербуржские ведомости» з’явилася стаття майже аналогічного змісту. Подібну публікацію місцева влада знову проігнорувати аж ніяк не могла, тим більше, що навести у Проскурові порядок почав вимагати сам подільський губернатор. Дума прийняла постанову про ряд невідкладних заходів щодо покращення санітарного стану міста. Ось таким чином розпочався комунальний благоустрій нашого Проскурова і поштовхом для цього зауважте, стали газетні статті.
До цієї добірки хочеться додати ще декілька цитат із першої книги про наше місто 1915 р., «Проскуров 27 лет тому назад», де свій погляд на Проскурів описує нотаріус. Враховуючи колоритність мови, текст подається мовою оригіналу:
«…Способов сообщения в не мощеной части города, никаких; даже в глубочайших калошах (называемых "черпатами") оказалось идти не безопасно, так как в некоторых местах были глубокие трясины в которых гибли лошади. Извозчиков вовсе не было, кроме одного еврея С., но Господи, какой это был извозчик! Ездил он только по шоссе вследствие слабосильности лошадей. Одна лошадь имела только один глаз, а коляска по всем швам была перевязана кусками веревок. Устройство этой колымаги было особенное, она на всяком ухабе, а их было очень много, так подбрасывала, что седок подпрыгивал, как шарик, и валился в грязь. Один такой случай расстроил даже свадьбу, так как очутившийся в грязи жених, не имея другого костюма, отказался от женитьбы, видя в случившемся с ним дурное предзнаменование. Извозчик же на вопрос, почему его фаэтон так подбрасывает, добродушно отвечал: "деликатные рессоры"…
…Не меньше, если не больше, страдали заброшенные судьбой в Проскуров чужие, приезжие люди. Ни одной гостиницы, ни одного ресторана, ни одного места, где бы можно было поесть или отдохнуть без общества клопов. И в этой серой жизни Проскурова ярко блестели две точки: одна из них – это двухклассное народное училище…, а другая – Офицерское собрание 46-го пехотного Днепровского полка. Эти две точки и были зачастую отрадным убежищем.
Проскуров понемногу стал просыпаться, а прилив чужих людей вызвал некоторую активность. Голоса же этих людей, что нет того-то или другого, что невозможно в Проскурове жить, способствовали тому, что городская управа, внимая этим голосам, стала более широко развивать свою деятельность, ставшую планомерной и безупречной.
Деятельность свою управа главным образом проявила в определении городской территории: она составила план города, разделила город на участки, определила цену земли и стала очень осмотрительно продавать ее и собирать капитал на постройку учебного заведения.
…Полагать надо, что где-то в книге судеб было написано, что над Проскуровом взойдет солнце, и он возродится, устроится и сделается сносным для житья»...
«Чому дурні – бо бідні, чому бідні – бо дурні»…
Доволі комічним та повчальним можна назвати випадок, що стався у 1907 р. в с. Ластівці Кам’янецького повіту, коли місцева селянська громада отримала нерухоме майно, але вправно ним розпорядитися не змогла. А сталося ось що:
«У Ластівцях селяни викупили маєток у місцевого поміщика Завойко. Будучи людиною прогресивних поглядів, власник маєтку подарував також селянам свій просторий кам’яний будинок, критий жерстю, із садибою та прибудовами, з умовою, що сільська громада влаштує в будинку ремісничу школу для дітей селян. Крім того, поміщик обіцяв дати 6 000 крб. на обладнання цієї ремісничої школи.
З приводу даних подарунків селяни села зібралися на сход і, обговоривши, вирішили, що школи їм не потрібно, а 6 000 крб. таки необхідні; ухвалили — будинок частково розібрати, частково спалити, а гроші одержати і поділити для своїх потреб. Сказано — зроблено. Зійшлися. Спішно розбираючи будинок, провалили стелю, яка під час падіння вбила на місці одного селянина. Потім зав’язалася сварка, що переросла в бійку через поділ майна. Під час сварки «обділені» підпалили будинок...
Результат жалюгідний — будинок, вартістю 15.000 крб., було знищено без усякої користі. Завойко, довідавшись про те, що сталося, вирішив 6 000 крб. не дарувати.
Цікаво те, що історія на цьому не закінчилася. Через чотири місяці вона мала досить втішний кінець.
Після цілого ряду непорядних витівок, що закінчилися сумними наслідками, селяни прийшли до тями і постановою сільського сходу закрили пивну крамницю, — як винуватицю пристрастей, що опанували ними».
Є сподівання, що чимало випускників Хмельницького університету управління та права будуть обіймати керівні посади різного рівня в органах місцевого самоврядування. А тому звертання саме до них: пам’ятайте завжди свій обов’язок перед прийдешніми поколіннями і користуючись владою, сприймайте це як можливість вміло і раціонально використовуючи потенціал держави, сприяти всебічному розвитку сіл, селищ, міст, районів та регіонів, тобто тих складових, які і є нашою державою.
Підготувала інженер відділу ІТ НБ ХУУП
Єсюніна Галина
|
