Щорічно 8 жовтня відзначається професійне свято - День юриста. Він установлений Указом Президента "Про День юриста" від 16.09.1997 р. № 1022/97 на підтримку ініціативи Міністерства юстиції України, Спілки юристів України, Спілки адвокатів України.
Цей день був обраний не випадково. За припущеннями вчених, саме в жовтні 1016 р. відбулася битва Ярослава зі Святополком, після якої Ярослав Мудрий "правду й статут написав", сказавши новгородцям: "По сій грамоті живіте, як написав вам, так і держіте". Число "8" взято умовно, шляхом додавання цифр року, коли була написана "Руська Правда", що й дотепер лишається чи не найкращим твором права Східної Європи. Такий метод установлення дат є загальноприйнятим у випадках, коли неможливо встановити точну дату.
Хмельницький університет управління та права - один із вищих державних гуманітарних навчальних закладів, який готує юристів. А тому немає потреби довго розповідати людям, які обрали саме такий життєвий шлях, що Ваш вибір професії - це вибір шляху відповідальності, справедливості, відданості, цілеспрямованості.
Саме тому це свято є важливим кроком на шляху об’єднання працівників юридичного фаху, які перш за все, повинні думати про людей, керуючись символом верховенства права - справедливістю. Адже юристи - це фундатори та архітектори правової держави, а значить - лікарі духовного життя суспільства.
Готуючи цей матеріал, доводилося вникати в зовсім невідому для себе сферу. Та чим більше опрацьовувалось літератури, тим цікавіше ставало працювати. То ж хочеться поділитися з вами своїми "знахідками" та враженнями…
Цікаво знати, що…
У Хмельницькому університеті управління та права в 2007 вийшло із друку декілька інформаційно-довідкових видань, що заслуговують на увагу.
1) "Випускники Хмельницького університету управління та права за 1997-2007 роки". У книзі зібрана інформація про випускників за 10 років із моменту першого випуску (1997-2007 роки). Про те, що це видання цікаве саме по собі, годі й говорити, але особливу увагу привертає випуск 1999 року юридичного факультету вечірньої форми навчання шляхом перепідготовки спеціалістів (здобуття другої вищої освіти) з напряму підготовки "Право" спеціальності "Правознавство" освітньо-кваліфікаційного рівня "Спеціаліст" (перший випуск). Випуск можна назвати "зірковим". Серед 32 випускників:
Андрушко Василь Климович - з 27 жовтня 1995 р. очолював Хмельницький інститут регіонального управління та права на посаді співдиректора з питань загального керівництва (ректора) інституту;
Кіндзерський Сергій Анатолійович - проректор Хмельницького університету управління та права з економічної роботи і практики студентів, кандидат наук з державного управління;
Олуйко Віталій Миколайович (диплом з відзнакою) - ректор Хмельницького університету управління та права, доктор наук з державного управління, професор;
Панасюк Ніна Іванівна - заступник декана факультету управління економіки, за сумісництвом обіймає посаду керівника навчального відділу магістратури державних службовців Хмельницького університету управління та права;
Приступа Микола Іванович (диплом з відзнакою) - у листопаді 2002 р. був обраний Хмельницьким міським головою. Обіймав цю посаду до 2006 р.
Савицький Володимир Тадеушович - з 2006 р. декан заочного факультету Хмельницького університету управління та права, з 2008 р. за сумісництвом працює на посаді проректора університету з нормативного та науково-методичного забезпечення;
Чекман Михайло Костянтинович - у 1990 р. став головою Хмельницького міськвиконкому. У 1994 р. був обраний на цю посаду вдруге та 21.07.2002 р. загинув у автокатастрофі;
Чорний Леонтій Ілліч - проректор Хмельницького університету управління та права з навчальної роботи.
 |
2) "Юридичне Поділля". У книзі зібрана інформація про подолян-юристів із різних регіонів, що історично входили до Подільського краю. Як зазначено у вступному слові ректора Хмельницького університету управління та права В.Олуйка: "Пам’ятаючи свій борг перед Подільським краєм та нашими земляками, віддаючи їм належну повагу та синівську любов, ми вирішили створити першу книгу про тих наших Земляків-Подолян, хто своє життя присвятив служінню Праву як мистецтву Добра і Справедливості".
3) "Наукові здобутки Хмельницького університету управління та права за 1992-2007 роки". У книзі зібрана інформація про основні наукові здобутки науково-педагогічних працівників за 15 років його існування. Це своєрідний звіт про основні наукові досягнення університету в різних сферах діяльності: перелік дисертаційних досліджень, друкованої продукції, законопроектів, конференцій, семінарів тощо.
Цікаво знати, що…
Уперше окреме видання, присвячене місту Проскурову (Хмельницькому), побачило світ у 1915 році. Це було оповідання відомого місцевого нотаріуса Костянтина Івановича Колоколова, яке мало назву "Проскуров 27 лет тому назад. Разсказ местного нотариуса К.И.К." (Проскуров, 1915. - 16 с.). Оповідання побудовано як спогади, що хронологічно охоплюють 1887-1914 рр. та містять розповідь про розвиток та благоустрій міста в цей час. Книга була видана друкарнею "Порядок" (власник М. Шильман) та як зазначалося на титульній сторінці, прибуток від реалізації прямував виключно на потреби поранених та їхніх родин (нагадаємо, що на момент видання йшла Перша світова війна).
Цікаво знати, що…
В "Подольских епархиальных ведомостях" за 1867 рік була опублікована "Программа для собирания народных юридических обычаев" Етнографічного Відділення Імператорського Російського Географічного Товариства. Як зазначалося в програмі, юридичні звичаї привертають увагу насамперед тому, що: "В обычной жизни своей, народ руководствуется не сводом законов, не уставами, учреждениями, положениями, и т.п., исходящими от верховной власти, от правительства, а своими неписанными законами, выработанными жизнью и установившимися юридическими воззрениями и обычаями. Целые поколения изживают, не зная свода законов, не обращаясь к писанным и учрежденным верховною властью законам. В сфере своих нужд и потребностей они живут своею юридической жизнью, живут своею правдою и справедливостью. Так, в сфере гражданского права они вступают между собою в разнообразные юридические отношения, заключают сделки, до бесконечности разнородные, разнообразные: меняют имущества, покупают и продают их, нанимают имущества и личные услуги, дарят, берут в займы и ссуды, заключают брачные договоры, наследуют и т. п. Точно также, независимо от писанных законов, они действуют и в сфере уголовного права, судят виновных, карают их телесными наказаниями, лишением свободы, денежными штрафами. Они имеют свои общественные учреждения, свой суд, своих судей; их учреждения основаны на юридических обычаях, искони установившихся. Одним словом, они живут полною жизнью, без свода законов, по своим законам, присущим их понятиям и воззрениям, соответственным их быту, условиям этого быта".
Ураховуючи той факт, що стосунки у більшості випадках опиралися не на писані закони, а на встановлені й випробувані часом народні звичаї, які ґрунтувалися на загальнолюдських цінностях: чесності, справедливості та релігійних уявленнях про морально-етичні норми поведінки, хочеться навести декілька прикладів.
Скарб та знахідка.
Скарб у розумінні народу мав право шукати кожний. Знайдений скарб зберігався в таємниці. Якщо будь-яку знахідку знаходили будь-де одразу двоє, то перший, хто схопив її, і вигукнув: "Чур, мені одному" - забирав її всю повністю, але у випадку, якщо інший встигав раніше сказати: "Чур, разом", - тоді знахідка ділилась порівну.
Могорич та могоричники.
Могорич - слово арабського походження, що означає "витрати". Здавна існував звичай "сприскувати угоду". Він відбився в народних приказках: "Пропито - продано", "Пропита дочка - не твоя, а чужа". Полягав він у тому, що обидві сторони на знак згоди випивали (вдома або в корчмі) певну кількість горілки й могорич у таких випадках заміняв собою нотаріальний акт, надавав угоді остаточну силу. Якщо могорич ще не було випито, то договір не набував чинності, тобто переговори можна було перервати або не визнавати за собою ніяких зобов’язань. Але якщо могорич випито, то будь-який договір визнавався обов’язковим до виконання. Укладання угод, як правило, відбувалося при свідках - могоричниках, котрих також пригощали. У разі непорозумінь між особами, які укладали угоду, могоричники виступали суддями й навіть визнавалися законними свідками в офіційному суді.
Звідси й досі існує наша традиція - обов’язково віддячити пляшкою (коньяку, горілки, вина й т.п.) та гарною закускою тій людині, яка надала якусь послугу або допомогу.
Громадський суд.
У Подолян існував громадський суд. Такий суд із виборних осіб розв’язував різні спірні питання, зокрема, про поділ сім’ї, про опіку та інші. Всією громадою вибирали судців зі старців - не більше семи, не менше чотирьох. Вони вирішували справи загальним вироком на сходці під відкритим небом, куди призивались й ті, хто сперечався.
"Понеділкування".
У південно-західному краї (Поділля, Волинь, Київщина) як і в більшості європейських країн, понеділок уважається важким днем для всякого роду починань і робіт. На Поділлі та Волині в понеділок навіть шлюбів не робили, тому що, за переконанням місцевих жителів, "понеділкова жінка все рівно, що скажена кішка". Дуже поширений у південно-західному краї був звичай "понеділкувати", тобто не робити в понеділок ніяких важливих справ і проводити більшу половину дня в пияцтві. У цей день жінки користувались повною емансипацією, і деякі пиячили у шинках нарівні з чоловіками. Були навіть місцевості, де жінки, ідучи заміж, "вимовляли" заздалегідь собі "понеділок", тобто умовлялись, що в цей день вони будуть вільні від влади чоловіка, можуть не працювати й можуть пиячити. Утім, і без договору жінки південно-західного краю могли вільно користуватися понеділком, тому що чоловіки в цей день неодмінно пропадали у шинках, і дружини залишались без пильного нагляду...
Отож, у понеділок у всьому південно-західному краї шинки бували повні народом, тому що всякий вважав марною працею прийматися за роботу в цей важкий для всіх починань день. Звичай цей строго дотримувався всіма й не допускав ніяких виключень. Від нього не вільні були навіть понеділки перших седмиць Великого й Петрового посту: у перший ішли у шинок "полоскати зуби"; внаслідок чого цей день і називався "полоскозубом". Полоскання полягало в тому, що селяни пиячили цілий день, виполіскуючи зуби горілкою, щоб не залишилося між зубів чого-небудь скоромного. У другий - йшли у шинок "ганяти шуляка", тобто проводили цей день у бійках.
Випробування.
У випадку тривалої посухи народ приписував це нещастя злому наміру жінок, які займались чаклунством. Завдяки загальній раді приймалося рішення стосовно випробування жінок водою. Усі жінки носили цебрами воду з річки на значну відстань, і поливали нею хрест. Обвинувачували того, хто не міг упоратись із завданням.
Якщо випробування проходили всі, коло підозрюваних звужувалось до однієї жінки. Як правило, відшукавши підозрювану, улаштовували так зване "плавання відьми" - особливе випробування для визначення, чи є обвинувачувана жінка відьмою.
На неї кидалися та роздягали, зв’язували особливим способом, установленим для подібного роду випробувань (великий палець правої руки прив’язували до великого пальця лівої ноги, і те ж робилося з іншими пальцями лівої руки й правої ноги, так, щоб було хрест-навхрест). Потім, між зв’язаними членами просмикнута була мотузка, на блоках опускали в річку й підіймали нагору. Якщо при цьому випробуванні звинувачувана тонула, то вона визнавалася невинною.
Сімейно-побутове виховання.
Виховання в подільській сім’ї мало свої особливості стосовно юнаків і дівчат. Перше, що глибоко усвідомлювалось дітьми, це внутрішньосімейний розподіл обов’язків, тобто чітко окреслювалися поняття: чоловіча справа, жіноча справа, спільна справа, які визначали вміння та навички, необхідні майбутнім чоловікові та дружині.
За неписаним законом народного звичаю вважалось: те, що чоловік та дружина наживуть спільно - це сімейне майно. З нього виділялось віно (весільний посаг дочкам), воно ж переходило в спадщину. До розряду суто чоловічих справ належали: агротехнічний обробіток землі, благоустрій подвір’я, забезпечення дровами та паливом, млин, коні, вози, сільськогосподарський реманент, мотузки тощо. Жінкам належало обробляти город, вирощувати, заготовляти та переробляти овочі та фрукти, готувати страви, а також молоти зерно на жорнах, прясти, ткати, додержувати порядок у хаті, опалювати піч, доглядати домашню птицю тощо. Спільна робота поширювалася лише на трудомісткі сезонні роботи такі як збирання хлібів, заготівля сіна тощо.
На прикладах батьків виховувались, звісно, діти. В юнакові насамперед цінувались працелюбність, моральна готовність і вміння вести господарство, здійснювати торгові операції. Але значно ширшим був перелік господарсько-ділових якостей жінки: працелюбність, охайність, вправність, розторопність, широке коло розрахунково-економічних умінь жінки, пов’язаних із розподілом домашньої праці й оплатою незначних послуг для дому та сім’ї ззовні.
Цікаво знати, що…
У XVIII-поч. ХІХ ст. існувала формула, що вживалася судами для позначення сутяги, що обтяжував судові установи позовами (в основному з метою заволодіння чужим майном) - ЗАВІДОМИЙ ЯБЕДНИК. За рішенням Сенату місцева поліцейська влада в присутності свідків вилучала в заядлого ябедника письмові приладдя, і надалі всім казенним установам заборонялося ухвалювати від нього будь-які прохання.
За старих часів, коли неписьменний замість підпису залишав на документі відбиток пальця, це називалося "руку прикласти". Пізніше грамотних стало більше, але про того, хто ставив підпис, продовжували говорити: "Він руку приклав". Було РУКОПРИКЛАДСТВО й у судочинстві. Так називалося підписання тими, хто вступив у тяжбу або їх повіреними, доповідної записки, що складалася канцелярією на основі зібраного матеріалу із вказівкою тих законів, які могли б підійти до справи й була головною, майже єдиною підставою для розв’язання справи. Сторони, які вступили в тяжбу, викликалися до суду для прочитання доповідної записки, причому могли просити про доповнення або виправлення її змісту, із вказівкою в записці, які саме обставини й закони були прийняті до міркування. Ця система дотримувалась усіма інстанціями, аж до Сенату, до 1864 року.
Мало-помалу значення цих слів ще більше розширилося: "прикласти руку" стало означати взагалі участь у якій-небудь справі, роботі. Стали іронічно називати "рукоприкладством" навіть бійку, нанесення побоїв: неначе б то один "розписувався" на тілі та обличчі іншого. Хоча саме в такому контексті це слово сьогодні найвідоміше.
Добре всім відоме слово АСАМБЛЕЯ - (від франц. assemblee) має декілька значень.
1) Збори.
2) Назва вищого органу державної влади в ряді країн, а також вищого органу деяких міжнародних організацій.
3) Асамблея - збори розважального характеру, засновані Петром I. За правилами, що були оприлюднені указом від 26 листопада 1718 р. проводились в приватних будинках у 2-й половині дня; приїзд, від’їзд та час перебування були довільні. Допускалися вищі чини й обер-офіцери, дворяни, знатні купці, майстри, вищі чиновники, їх дружини й діти; лакеї в зали не входили. День і місце асамблеї оголошувалися публічно. Господар вибирав одну з дам "царицею балу", вручаючи їй бронзовий позолочений жезл і рукавичку на знак панування, даючи цим зрозуміти, що у світському житті воно належить прекрасній половині, а вона посвячувала його в "маршали балу". Маршал зобов’язаний був беззаперечно виконувати всі веління своєї дами. Танці відкривав польський (стара назва полонезу - урочистого танцю - хода пар низкою одна за одною. Полонезом відкривалися придворні бали. У полонезі проходили всю анфіладу кімнат, у т.ч. по сходах), потім ішли менует, контрданс та інші. Під час живого танцю, винайденого самим Петром I, кавалер, що залишився без дами, випивав у якості штрафу кубок великого або малого орла. Це був кубок значних розмірів, який зазвичай зберігався в одній із кімнат, і від його осушення ніякі виправдання не могли звільнити штрафника. Дамам пропонувалися чай, кава, мед, варення, шоколад і лимонад. Перша асамблея відбулася 4 грудня 1718 р. у генерал-адмірала Ф. Апраксіна. Згодом зимовий сезон асамблей відкривався й закінчувався в князя Меншикова, а влітку асамблеї давалися самим Царем у Літньому саду. Асамблеї користувалися грандіозним успіхом. Їхня роль та значення не обмежувались лише забавами, але й справами. Петро І добре розумів, що лише при згуртованості суспільства будь-який гарний почин у громадських справах може найти собі співчуття та допомогу, що при ній тільки може бути активною особиста й громадська ініціатива, цей найважливіший важіль сучасної цивілізації. Саме в цьому відношенні Петро І покладав великі надії на асамблеї.
 |
А на закінчення хочеться привітати Вас зі святом, правники! Побажати здоров’я й щастя, любові та злагоди, плідної праці, творчої наснаги й успіхів у благородній справі утвердження ідей верховенства права, справедливості, гуманізму та добра!
Підготувала інженер відділу ІТ
Наукової бібліотеки ХУУП
Єсюніна Галина
