Напевно, немає на світі дитини, яка б не чекала дня Св. Миколая. Проте і ми - студенти, хоча і вже не віримо в нього, та все ж радіємо, коли знаходимо під своїми подушками подарунки від батьків. Так роблять вони, так будемо робити і ми. Проте не усім так щастить у цьому світі, є діти, яким немає кому принести подарунки, немає кому приголубити і навіть поцікавитися справами у школі. Їх називають державними дітьми і їхнє життя відрізняється від нашого.
Але у свята, усі без винятку діти повинні радіти і отримувати подарунки. Так, наш університет вирішив не бути осторонь чужого горя, тому спільними зусиллями викладачів та студентів (особливо потрібно подякувати проректору університету Демедюку В.О., методисту навчального відділу деканату юридичного факультету Денищику О.І., викладачу кафедри кримінального права та процесу Каденко О.О. та багатьом-багатьом іншим, хто відгукнувся на заклик Студентської ради і взяв участь у акції), ми зробили все можливе, щоб зігріти сирітські серця в переддень Св. Миколая. 14, 15 та 17 грудня студенти відвідали дитячі будинки Деражнянського (смт. Головчинці), Чемеровецького (с. Голенищево) районів та Хмельницький будинок дитини.
Для старших класів (5-11), проводилися тренінги, де спочатку з дітьми знайомилися, а потім говорили на різні теми, які їх цікавили. Було одразу помітно, що цим дітям не вистачає простого спілкування. Так, їм допомагають спонсори, вони отримують освіту, вони в колективі, але водночас вони дуже самотні. Коли у вас у сім’ї всю любов і увагу віддають лише вам одним, то таких «розкошей» дітки дитбудинків, нажаль, не знають.
Для молодших класів (1-4), студенти розіграли імпровізовану казку про Снігову королеву. Тут, я вважаю, було найважче, дітки навперебій розповідали вірші, щоб їх похвалили, звернули увагу тільки на них і дуже боляче бачити сповнені сліз очі дитини, коли їй дали тільки дві цукерки, а вона хотіла більше. Вони міцно притискалися, наче відчували, що казка прийшла до них тільки на трішки, сьогодні у них свято, а завтра... завтра будуть сірі будні.
Нажаль, це було найменшим, що ми змогли для них зробити, ми не можемо замінити їм материнського тепла, ми не можемо бути завжди поряд, проте, якщо ми здатні викликати в них посмішку та радість – то це безумовно варте того!
Тож не забуваймо, що немає своїх дітей і чужих, є НАШІ ДІТИ, і якщо є щось у наших силах зробити для них – ми обов’язково зробимо це!!!
 |
Діна Кушнір,
студентка IV курсу факультету управління та економіки,
власний кореспондент газети Студентської ради "Гаудеамус"
